PR - як стиль життя

Деталі

Опубліковано: Четвер, 10 серпня 2017, 16:15

Перегляди: 2385

Всі мабуть чули про професію PR-менеджер і знають, хто, це такий. Тож сьогодні поговоримо про те, як піарники прийшли в свою професію, хто такий піарник і як ним стати. В цьому нам допоможуть три представниці прекрасної половини людства, а саме: PR-менеджер столичного клубу ‘Atlas – Ксенія Чайковська, Шеф-редактор міжнародного журналу Community;Засновник Community club; Ідеолог міжнародного проекту «Місто професій» - Тетяна Люлька, PR-менеджер гуртів СКАЙ і Mari Cheba, а також першого в Україні діджей альянсу Intelligent Sound Alliance (ISA) – Марина Мая.

Ксенія Чайковська

У свої 27 років я встигла попрацювати в різних сферах: офіціанткою, офіс-менеджером, логістом, журналістом, прес-секретарем, помічником депутата… І жодного разу не працювала по спеціальності. А вона в мене «економічна кібернетика» (я навіть слабо уявляю яка професія буде мені «по-спеціальності»). Кожна робота давала корисний досвід: спілкування з людьми, налагодження стосунків в колективі, планування, вміння швидко реагувати і знаходити вихід у критичних ситуаціях. Кожна наступна робота була сходинкою до тієї позиції, яку я зараз займаю.

Як прийшла у піар? Так само, як і в інші професії – абсолютно спонтанно. Я довгий час не могла сформулювати чим я хочу займатися і ким хочу бути. І, під час чергової співбесіди на посаду особистого помічника, HR, послухавши мене, сказала: «Люба моя, тобі треба іти в івент-сферу чи в піар. Із твоїм запалом і ентузіазмом ти на іншій роботі довго не втримаєшся». І я почала шукати, не маючи особливого досвіду чи зв’язків. Я натрапила на повідомлення у фейсбуці, що хтось шукає помічника піарника. «Чудово, - подумала я, - заразом і навчуся, наберуся досвіду». І яке ж було моє здивування, коли у підписі мого потенційного роботодавця я побачила логотип ‘Atlas. Мене настільки захопила ідея тут працювати, що я відмовилася від усіх інших пропозицій і вирішила, що ця робота обов’язково буде моєю. Так і сталося. Серед інших кандидатів обрали мене, бо я вмію грамотно писати і роблю це доволі швидко, a ще багато сміюся і легко знаходжу із людьми спільну мову.

Серед мінусів роботи можу назвати ненормований графік. Тобі можуть зателефонувати об 11 годині ночі у неділю і сказати, що от вже зараз терміново треба щось зробити. Серед плюсів… Ненормований графік. Мені завжди було важко прокидатися у школу, в університет, на роботу з дев’ятої до шостої, їхати в переповненому транспорті, я не розуміла до чого ці умовності… А тут я сама встановлюю собі графік, можу зранку сходити на тренування, приїхати на роботу о 12, або взагалі залишитися працювати вдома. Це чудово прокачує твої скіли самоорганізації і в той же час дарує неймовірне відчуття свободи. Це робота майбутнього, коли тебе оцінюють не за твою присутність в офісі, а за якість виконаної роботи. Я вважаю, що це дуже прогресивний і правильний підхід в цій професії.

Чим мені подобається робота в ‘Atlas? Ну камон! Це ж мрія, а не робота!!! Я спілкуюся із цікавими людьми, ходжу на концерти улюблених виконавців, працюю в команді найкращого фестивалю країни та ще й отримую за це гроші. Сама собі заздрю. Я дуже пишаюся своєю роботою, готова говорити про неї нескінченно довго. У нас чудовий колектив із творчих та відкритих людей, цікаві проекти, нові челенджі щодня і неймовірні корпоративи. Я чудово розумію, що ця робота – це лише чергова сходинка в моєму професійному житті, але чому б не зупинитися на ній ненадовго і не отримувати задоволення?

Ну а тим, хто хоче обрати для себе цю професію можу порадити бути відкритими, наполегливими і ніколи не втрачати ентузіазму. Якщо вас не лякає відсутність впорядкованого робочого графіку, якщо ви готові навіть під час відпустки сидіти біля ноутбука і відповідати на дзвінки, якщо ви на сто відсотків впевнені у своїй самоорганізації, то можливо, вам треба замислитися про роботу в цій сфері. Та головне – всім серцем любити те, що ти робиш. Я працюю із концертами і дійсно кайфую від кожної хвилини свого життя. Один знайомий якось мені сказав: «Коли ти відкриваєш своє діло і починаєш працювати на себе, ти забуваєш про 8-годинний робочий графік і починаєш працювати 24/7. Твій мозок весь час думає про роботу, шукає нові ідеї і можливості, прораховує вірогідності». Зараз я – найманий працівник, але думаю саме так. Я можу прокинутися посеред ночі із новою ідеєю, можу весь вихідний витратити на робоче листування і цілий вечір спілкуватися про майбутній концерт. Та головне те, що я дійсно отримую від цього задоволення. Кожному бажаю знайти роботу, від якої він буде так кайфувати, як я від ‘Atlas.

Тетяна Люлька

Отримавши педагогічну освіту влаштувалась працювати в гімназію. Це було дуже корисний для мене досвід. Адже я зрозуміла, що мені складно працювати в «системі». Мені багато, що не подобалось в системі освіті та ієрархії, що була побудована.  Вже тоді я розуміла, що необхідно рухатись вище, щоб мати змогу впливати на глобальні процеси в Україні. Зокрема, на реформування. Але то окрема тема. В результаті – я звільнилась. Майже через два тижня я влаштувалась в газету. Спочатку звичайним менеджером з реклами. А вже за два місяця очолила відділ реклами. Власне все так і почалось. Це було в 2003 році.

       Я почала вивчати досвід іноземних компаній в рекламній сфері. І зрозуміла, що PR інструменти мають більше впливу. Практично самоучка в цій галузі. Але вважаю себе не поганим фахівцем. За останні десять років вже  маю досвід багатьох успішно проведених кампаній. Але головне – я своїм прикладом демонструю, що таке PR кампанія. За 2016 рік моє прізвище згадується в понад 200 видань по усій Україні. Це була цілеспрямована робота.

       Я читаю лекції в навчальних закладах та для компаній, і мені дуже часто задають запитання: “Якщо хтось вирішить обрати кар’єру PR фахівця, щоб ти порадила?”

       Насамперед – це не професія, а образ життя. Це характер і певний набір особистих якостей. Мені дуже подобається кілька епізодів у фільмі «Наш бренд – криза», які яскраво демонструють, якими якостями треба володіти. Дуже рекомендують подивитись цей фільм. Але в цілому скажу так, що треба бути дуже ерудованою особистістю, знати психологію, історію. До речі, знання історії, найбільше мені допомогли в роботі над міжнародними проектами. Щомісяця я прочитаю від трьох до семи книг. І тільки одна з них стосується професійної сфери. В основному це біографії відомих людей. Адже це дає розуміння психології. В моїй роботі це найголовніше. Вміти передбачити як конкретна людина (люди) поведуть себе під впливом тієї інформації, що в результат PR- компанії їй буде «насаждатись». Це, в своєму роді, маніпуляція масами. Тому, я із засторогою дивлюсь на тих, хто починає кар’єру в піар індустрії. Якщо у людини збита координата цінностей і обмежений кругозір – це накладе відбиток на його професійну роботу. Я бачила такі приклади. І кілька разів «розрулювала» невдалі PR компанії.

       Мої проекти об’єднує, моє бажання створювати якісні і впливові «продукти» для українців. А, наразі, і інших держав. Журнал Community – це видання для космополітів, що впевнено  розвивається вже не тільки на українському просторі. Наразі, я повернулась з Казахстану, де ми відкриваємо повноцінний офіс. Будем видавати журнал. Community club – це логічне продовження всього, що я роблю. Це комунікативна платформа, що дає можливість для спілкування та нових знайомств. Ми, наразі, відкриваємо офіси клуба по Україні і налаштовані стати найбільшим бізнес об’єднанням до кінця 2018 року. І мій улюблений проект – «Місто професій».

       Це найкраще, що я створила. В 2016 році проект був реалізовано в 25 містах України із загальним трафіком дітей понад 326 тисяч. Це без перебільшення наймасовіший проект в світі. Ми плануємо протягом 2018 року запустити мережу представництв в усіх обласних центрах. Вже відкрили в місті Дніпро та Вінниця. Головна їх мета це проведення проекту в райцентрах. Таким чином, ми розширим географію проекту в 2018 році до 100 міст.

І, найсміливіше, що я вирішила зробити – це провести «Місто професій» в Казахстані.  Достатньо в короткий термін ми це зробили і вже 19 серпня проект відбудеться в Астані, столиці Республіки Казахстан.

Марина Мая

Хто такий піарник, зараз знає, напевно, кожен просунутий житель України. Без цього фахівця не може функціонувати жодна поважаюча себе компанія.

        Стрімкий розвиток технологій, загальнодоступність інформації, безперебійний потік новин, колосальна кількість освітніх тренінгів зробили свою справу - про професію «піар» заговорив весь світ. Бути піарником, нині, престижно, цікаво і що важливо, прибутково. Це фахівець широкого профілю, який вміє комунікувати, не забуваючи про субординацію на різних рівнях, грамотно викладати думки і писати без помилок слова з «жи» - «ши», знаходити відповіді на будь-які питання, домагатися поставлених цілей і бути переможцем по життю (в хорошому сенсі)). Піар-фахівець - це журналіст, менеджер, секретар, прес-аташе, бухгалтер і ще десятки опцій, які він з легкістю здійснює.

Профільних фахівців з кожним роком стає все більше, що лестить, і безсумнівно мотивує до розвитку власної кваліфікації. І мене також. Безумовно, є ще ті, хто помилково припускає, що в основному наше життя складається з вічних тусовок, шуму, гамору, безкоштовних квитків на концерти, щоденного спілкування з Мадонною і шопінгу з Брітні. В цьому є частина правди, але це лише 20% робочого часу.

Ми відмінно знаємо, що таке плани, графіки, звіти, недосипання (досить часте явище), постійний пошук потрібних контактів, спонсорів, багатогодинні дзвінки журналістам, відсутність вихідних та розмите поняття робочого дня. При цьому «кошмарі» - піарником бути нескладно. Складно постійно самоорганізовуватися і тримати в голові мільйон думок. Це робота на кшталт участі в забігу на довгу дистанцію: зірватися з місця можна, але - як далеко ти доберешся? Тому, потрібна хоча б мінімальна фізична підготовка і обов'язкові щоденні тренування. Так і в піарі. Важливо постійно тримати себе в формі і пам'ятати про практику, яка накопичує досвід методом проб і помилок. Особистих, підкреслю, без шкоди для клієнтів.

       Мінімальний «багаж» умінь піарника складається з: грамотності, оперативності, ввічливості, комунікабельності, тактовності, особистої мотивації. Також потрібно навчитися любити всіх (природньо, а не штучньо), особливо тих, з ким співпрацюєш (клієнти, журналісти, підрядники і т.д). Бути 24 години милим, але розважливим, не випускати телефон з рук, знати, де є безкоштовний wifi і смачна кава, мати гарну пам'ять і записну книжку в сумці. Всіма цими якостями потрібно не просто володіти, їх потрібно вдосконалювати, розвивати і знати, де і коли застосовувати. Все інше приходить з часом і терпінням. І, головне, з великою любов'ю до артиста і своїй справі.

       Як я стала піарником? Я цього хотіла. Ще в школі, в класі 10-11, почула про новомодної професії. Розуміння специфіки роботи у мене було достатньо розмитим. Але, я знала напевно, що зможу задіяти свій основний навик - говорити без перерви на будь-яку тему - був вагомим аргументом у виборі майбутньої професії. Коли в свої 15-16 років розумієш, що ще й гроші можна за це отримувати - радість була безмежною.

       Через роки до мене прийшло усвідомлення, що, якщо і потрібно говорити багато, то чітко, лаконічно і по справі. Тоді буде і результат, і задоволення від процесу. Куди ж без задоволення від основної справи свого життя? Я змогла відкрити формулу успіху і внутрішньої гармонії, які допомогли мені завжди дивитися вперед і сміливо братися за нові проекти. Якщо людина не відчуває себе комфортно, то: а) або він не тим займається; б) у нього однобокий погляд на роботу - відсутня креативне бачення. Якщо з першим пунктом все зрозуміло, то з другим - у багатьох виникають питання. Тому як хороший фахівець в будь-якій діяльності може розгледіти щось своє, унікальне: роздруковувати документи теж можна по-різному. Якщо ви цього робити не вмієте - припиніть обманювати себе і своїх клієнтів. З ким би вам не доводилося співпрацювати - з чоловіком, жінкою, компанією, заходом - важливо відстежити їх неповторність. Той компонент, який відрізняє їх від інших, робить краще, потрібніше; їх фішку, яка допоможе зробити їх відомими.

       Піарник - це універсальний менеджер. Ключове слово менеджер, але не чарівник, як багато хто думає. Ми володіємо об'ємним спектром можливостей, але в наші обов'язки не входить продавати продукт, ми займаємося створенням мас-медійного образу, інформуванням громадськості. На жаль, поки не всі розуміють різницю між піарником, маркетологом і рекламником. Адже, це абсолютно різні професії. Більш того, як правило піарники, які працюють в шоу-бізнесі, також частково є стилістами, SMMщиками, кур'єрами і навіть психологами. Це не є погано, і не завжди добре. Кожен сам визначає перелік послуг в роботі з клієнтом, перелік обов'язків та бажання покласти на себе додаткові функції. Тут дуже важливо обумовити і домовитися «на березі». Щоб потім жодна зі сторін не пред'являла претензії.

       За довгі роки співпраці з медійними особистостями, я зрозуміла одну просту річ - вона допомогла знайти спільну мову, в першу чергу, з самим артистом і знайти внутрішню гармонію. Не потрібно братися за всю роботу поспіль, важлива системність. З радістю поділюся «золотими правилами», якими користуюся:

- дізнатися клієнта якомога краще на перших зустрічах; зрозуміти - підходьте ви один одному чи ні. Це дуже важливо. Навіть енергетично. У вас має бути плюс-мінус однакову думку щодо того, куди і як рухатися;

- піарник - це фахівець, а не помічник! До вас звернулися, значить вас повинні поважати, чути і слухати. Ви повинні усвідомлювати всю ступінь відповідальності за просування і вміти брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Ви ж не вчите вашого підопічного співати, вірно? Чому він / вона / вони повинні говорити, що і як робити вам ?! Обговорювати плани і працювати спільно - прекрасно і ефективно, але не під наглядом і недовірою з боку клієнта.

       Інше питання, якщо артист потрапив не до фахівця, а до «нерозмовного» аматора... Але це зовсім інша історія.

- об'єктивність в обіцянках і в часі. Не потрібно в лоб говорити всю правду, але і не варто заговорювати зуби, обіцяючи неможливе. Артист, яким би ідеальним і талановитим він не був, навряд чи через місяць роботи з будь-яким піарником або піар-агентством потрапить на обкладинку мега-популярного глянцю. Він, безумовно, може, але не через кілька місяців співпраці.

- потреба. Перше, що спало на думку, це кількість медіа-партнерів на заходах. Навіщо запрошувати 20 ресурсів, більшість яких навіть не працюють на успіх, цільову аудиторію і просування івенту? Краще домовитися з трьома, але тими, які добре проанонсують і донесуть інформацію саме вашої публіці. Кількість - це не завжди якість. Це ж стосується і медіа-графіка артиста: не потрібно робити видимість роботи незрозумілими інтерв'ю, ефірами і заходами. Це рано чи пізно може зіграти злий жарт з вашим підопічним.

Зараз мій час повністю належить гуртам СКАЙ і Mari Cheba, першому в Україні діджей альянсу Intelligent Sound Alliance (ISA). І в розробці кілька проектів, які запущу восени цього року. Мені подобається проводити заходи і братися за проектну роботу. У тебе є 3-4 місяці і безпосередньо дні проведення події - і в цьому часовому проміжку ти повинен викластися на всі 100%. І відразу (за відгуками, кількості тих, хто прийшов, вихлопу в пресі) зможеш побачити результат своєї праці з організаторами, спонсорами, партнерами, гостями та отримати фідбек від кожного з них. Під моїм піар-керівництвом в червні відбувся черговий Міжнародний гольф-турнір за підтримки Київського Сигарного Клубу. Про нас написали топові видання країни, призи переможцям надали імениті бренди, а голосом турніру став ведучий «Євробачення 2017» Володимир Остапук.

Піар - це про людей і для людей. Якщо, вибираючи професію, ви не готові бути мозковим центром і штурманом, нескінченної батарейкою і самим життєрадісним людиною в світі - це напрямок не для вас.

Автор: Сергій Мартиненко