RT Plethora - шаблон joomla Продвижение

КультураРозділ для чоловіків

“Брати. Остання сповідь”: кіно, яке варто дивитись

Зовсім скоро стрічки соцмереж заполонять переписані прес-релізи однієї із найочікуваніших прем'єр українського кінопростору — фільму Вікторії Трофіменко “Брати. Остання сповідь”. Командна “SAVOR” не змогла залишитись осторонь такої події і щойно, випивши кави і поділившись враженнями один з одним, ділимось ними з вами!

 

 

Ми не писатимемо звичні фрази про неймовірну гру акторів, про сюжет фільму чи зйомки. Ми не писатимемо про аншлаг. Ми навіть оминемо сльози на очах чи не кожного після перегляду. Ми просто розповімо, що відчули ми, звичайні глядачі непересічного кіно.

Тетяна Крохмалюк, співзасновник:

“Фільм наскрізь психологічний. Фільм про війну, яка йде всередині кожного з нас. Чи здатні ми пробачити ближнього? Чи здатні на життя, як воно є? Брати, які ділять іграшку, матір, жінку...Життя, врешті, яке могло бути прожитим щасливо, котиться в прірву власних страхів і комплексів. Це фільм про біль, який переносимо через покоління, про вміння пробачати найближчих і перемагати себе”.

 

Наталя Давиденко, заступник головного редактора: 

“Про що ця стрічка? Про життя, сповнене суперечностей, про те, що в ньому є місце і солоному, і солодкому. Дивлячись фільм, ти не знаєш, на чию сторону стати, хто умовне “добро”, а хто —“зло”. В будь-якому випадку цей фільм — обов'язковий must-see кожного, хто думає, відчуває і живе”.

Таня Загайкевич, дизайнер, фотограф: 

“Перед переглядом фільму я прочитала книжку, по мотивах якої був знятий фільм. З одної сторони це утруднювало перегляд, з іншої — допомогло зрозуміти чимало важливих нюансів. Фільм наскрізь метафоричний, інколи тобі просто перехоплює дух, а інколи стає нестерпно боляче. Це те, що варто дивитись”

 

Наталія Галань, головний редактор: 

“Це кіно-притча. Кіно про те, що кожен з нас всередині має. Склалось враження, що фільм потрібно ще не раз переглянути. Це той момент, коли в кіно ти смакуєш зміст. Не форму, не моду, а саме зміст. Що важливо — даний фільм позбавлений напускної гостроденності, “модності”. Але в будь-якому випадку він є непересічною культурною подією. Адже бути людиною нарешті стає модно”.

Кажуть, найкраще — це відсутність слів. Після перегляду фільму стало тихо. Достатньо тихо, щоб почути себе і ближнього, ким би останній не був для нас — БРАТОМ, СЕСТРОЮ чи просто БЛИЖНІМ.

Колектив журналу “SAVOR” висловлює щиро подяку кінотеатру “Космос” Олені Малиновській, а також всій знімальний і акторській групі Вікторії Трофіменко, Роману Луцькому, Надії Парфан.

Додати коментар

Захисний код
Оновити