RT Plethora - шаблон joomla Продвижение

Інтерв'юПодії що відбуваються довкола тебе

Любомир Левицький

 

 

Бувають люди, познайомившись з якими ти розумієш, що вже нікуди не квапишся, і не можеш наговоритись. Люди, в яких хочеться вчитись — нехай навіть ти працюєш в іншій сфері  — любові до своєї справи і до життя. Один із найпопулярніших українських режисерів, автор фільмів «Штольня» і «Тіні незабутих предків», Любомир Левицький в ексклюзивному інтерв'ю журналу «SAVOR» розповів про шлях до себе і до слави, про фільми, які повинен побачити кожний і про заробітки.

Дата і місце народження: 17.09.1980, с. Верховина (Івано-Франківська область)

Освіта: вища

Місце роботи: кінокомпанія «SUSPENSЕ FILMS »

 

Кількість дітей (вік, стать): син Захар, 4 роки

 

 

Коли ви зрозуміли, що хочете знімати кіно?

Я був тихою, мрійливою дитиною, таким собі одинаком, який безмежно любив кіно,щойно отримавши до нього доступ. Взагалі, із самого початку свого «кіножиття» розумів, що хочу бути його частиною. Якою — не усвідомлював, але чітко знав, що без нього не зможу. Так, побачивши фільми з Кіану Рівз «На гребені хвилі» і «Швидкість», я міг цитувати діалоги з фільму величезними шматками напам'ять, а вистоявши 8-годинну чергу на перегляд «Рембо»,  зрозумів, що кіно — то моє все. Мій друг, який мав рідкісний на той час відеомагнітофон, цим вміло користувався: пропонував взаємовигідний «бартер»  — моя допомога по господарству йому в обмін на енний перегляд мною улюбленого фільму. Можна сказати, що я вже тоді розумів, що кіно вартує моїх зусиль (сміється — авт.).

 

Ви закінчили історико-археологічний факультет Чернівецького університету. Чи допомагає вам перша освіта у кінодіяльності і як?

О, це окрема історія. Чесно кажучи, я вступив на цей факультет, подивившись — чи то передивившись фільмів  — про Індіану Джонса (сміється — авт.). Але вже після першого курсу я зрозумів, що між неймовірними пригодами Гаррісона Форда і навчанням на цьому факультеті спільного дуже мало. Хоча досвід археологічної практики, отриманий під час навчання у ВУЗі ви можете побачити у моєму фільмі «Штольня».

 

Кого ви можете назвати своїми вчителями?

Мабуть, найкращими вчителями у нашому житті є люди, які вчинили з нами підло чи несправедливо. Вони дають нам наснагу, якийсь бойовий «заряд» рухатись далі. А ще я дуже вдячний таким собі «людям-острівцям». Адже у найважчі моменти мого життя мені завжди траплялись хороші, щирі, а найголовніше — майже незнайомі люди, за допомогою яких, як острівців у безкрайньому морі, я крокував далі. Ну і,звісно,це батьки. На превеликий жаль, їхню науку я почав розуміти, коли їх не стало.

 

На кого із кіномитців ви рівняєтесь?

Напевно, на Стівена Спілберга. Це унікальний режисер, кожен із фільмів якого різний — від драматичного «Списку Шиндлера» і до «Парку Юркського періоду». Мені імпонують ті режисери, які можуть бути різними, знімати нестандартне кіно,що приваблює увагу мільйонів. Я захоплююсь режисерами, які популяризують свою культуру у світі — британцем Гаєм Річі, французом Люком Бессоном. Звичайно, хотілось бути таким собі українським культерегером в кіно.

 

Ви родом із мальовничої і таємничої Верховини. Чи вірите ви у мольфарів і в те, що кожен з нас йде своїм, заздалегідь «написаним» шляхом?

Рідна Верховина не може не надихати на роздуми. Добре пам'ятаю, коли вперше дивились «Твін Пікс»: виходячи за поріг, розуміли повну відповідність картинки в екрані і вдома — містична гірська природа і сприятлива атмосфера для роздумів про вічне. Взагалі, для мене доля — це розуміння людиною свого призначення. Та є речі, які заважають нам у  цьому — зневіра в своїх силах, неулюблена справа, лінь і т.д. І тільки від нас самих — здатності знайти свій шлях і йти ним, незважаючи на труднощі,  — залежить, наскільки швидко ми станемо щасливими.

 

«Інколи мені здається, що я веду війну. Війну з традиційним, неперспективно-песимістичним вітчизняним кінематографом у всіх його виявах»

 

Квентін Тарантіно колись сказав, що режисер не може зняти більше 10 добрих фільмів. Скільки плануєте зняти ви?

Я дуже поважаю Квентіна Тарантіно — генія від кіно. Я планую знімати добре кіно. Тому (замислився  — авт.) напишіть, що «Любомир Левицький планує зняти 100 і 1 хороший фільм»

 

Ваші «Штольня» і “Тіні незабутих предків» зняті у жанрі містики — одного із найпопулярніших серед молоді. Чому не улюблений слов'янською душею артхаус?

Інколи мені здається, що я веду війну. Війну з традиційним, неперспективно-песимістичним вітчизняним кінематографом у всіх його виявах — від шкіл до тенденцій. Звичайно, це багатьох дратує. Але справа в тім, що українське кіно стане лише тоді перспективним, коли його почнуть дивитись маси, а не вузькі групки сивочолих і не дуже інтелектуалів. І комерційний успіх моїх останніх фільмів з блиском це доводить.

 

Ви маєте досвід навчання в німецькій кіношколі. В чому західний метод навчання кіномитців перевершує, а в чому поступається вітчизняному?

Відмінність проста: у західних школах вчать насамперед практиці, а у вітчизняних — теорії. На моє глибоке переконання, студент ніколи не навчиться знімати кіно, якщо його — пробачте за тавтологію — не зніматиме. Він повинен зняти 10, 20, 30, 40, 50, а ще краще — більше різних фільмів, перш ніж вирушить у самостійне кіноплавання. Окрім того, на Заході працює ціла кіноіндустрія, держава не дає грошей на кіно, а дозволяє брати вигідні кредити - до 50% повернення - на кіновиробництво. Це мотивує молодих митців і сприяє великим обсягам кіновиробництва.

 

«Я хочу знімати кіно!» — що ви скажете у відповідь на це бажання молодих українських режисерів?

Шукайте хорошого сценариста. І одразу працюйте над тим, щоб фільм був недорогим. З бюджетним і цікавим сценарієм вам відкриті майже всі дороги. Стукайте у всі двері, не забувайте про те, що зовсім не одразу ваше ім'я про щось говоритиме маститим кінознавцям чи продюсерам. Знімайте, знімайте і ще раз знімайте!

 

Як ви підбираєте акторів для своїх фільмів? Кого серед них більше — початківців чи професіоналів? Які критерії підбору?

Мабуть, це залежить від фільму. Коли я знімав «Ломбард» (один із перших фільмів Любомира Левицького  — авт.), в ньому працювали винятково професійні актори з величезним досвідом роботи. А при роботі з «Тінями незабутих предків» серед акторів в однаковій мірі були як професіонали, так і аматори. Часом я знайомлюсь із людиною, а потім розумію, що саме вона гратиме у моєму фільмі. Так сталось, наприклад, із Дмитром Ступкою.

 

Митець чи бізнесмен від кіно — кого у вас більше?

Хотілось, щоб було наполовину. Але насправді бізнесмен трішки «перемагає» Митця — приблизно 60% проти 40%.

 

Питання-провокація: Чому не варто бути режисером в Україні?

Тому що вам щоразу, звертаючись до посадовців чи інвестировів, потрібно буде доводити, що ви не козел. Якщо ваші сценарії і ваші задуми перспективні, Вам потрібно буде змиритись з тим, що ваш успіх щоразу розцінюватиметься як випадковий. І з цим, на жаль, нічого зробити не можна.

 

«Тіні незабутих предків» — який бюджет вашого останнього фільму і наскільки касовим він став?

Цей фільм  — перший фільм в незалежній Україні, який не лише відбив свій бюджет — близько 500 тисяч умовних одиниць, але й дав його творцям щось заробити (сміється — авт.),  адже, окрім цього, успішно проданий в кінопрокати інших країн. І, знаєте, в мене з'явилась надія, що як вітчизняний, так і західний кінопрокат нарешті починає вірити в українське сучасне і, найголовніше, КАСОВЕ, кіно.

 

Які кумедні історії  траплялись під час зйомок ваших фільмів?

Ну....Бувало всяке і не про все, звісно, можна розповісти представникам преси. Хоча спробую: під час зйомок «Тіней незабутих предків» актори на знімальному майданчику почали, умовно кажучи, «знімати своє кіно» - закохуватись, сваритись, миритись і знову спочатку. В такий момент я зрозумів, що мої оператори знімають, мабуть, не те (сміється — авт.)

 

Що у ваших найближчих професійних планах, над чим працюєте зараз?

Зараз я працюю над фільмом «Шенген», який зніматиметься в різних країнах. Це унікальна історія, заснована на реальних подіях:одного дня, прогулюючись Хрещатиком, я відчув на своєму правому плечі руку. Обернувшись, побачив кремезного чоловіка, дещо злодійкуватого вигляду, який запитав: «Ти Любомир?». Зі страхом, що ось тут і прийшов кінець українському сучасному кіно — жартую, звісно — пристав на пропозицію незнайомця зайти до МакДональдсу і вислухати його історію. Як виявилось цей чолов”яга щойно вийшов на волю і одразу поспішив виконати свою обітницю, яку дав своєму другу «Ти просто вислухай те, що я тобі скажу, а далі вирішуй сам, що з тим робити». За 15 хвилин він розповів історію, від якої в мене пробігли мурашки. «Я виконав свій обов'язок» - сказав здоровань і зник. А я побіг писати сценарій...

 

«Зі своєю дружиною я познайомився.....У кінотеатрі, звісно!»

 

Розкажіть історію знайомства з вашою дружиною

Ну де ще може познайомитись режисер зі своєю половинкою, як не у кінотеатрі? (сміється — авт.) Я пішов дивитись «Американського пирога — 5», а вона працювала у кінотеатрі. І, не додивившись кіно, чого майже ніколи не буває зі мною, я вийшов із залу. І замовив чай. Ми, звісно, спілкувались, я взяв її номер телефону. І ось ми вже 11 років разом. Цікаво, але саме у «нашому» з нею кінотеатрі і відбулась прем'єра «Штольні». Ось вам і відповідь на запитання про долю.

 

Професія режисера передбачає постійні відрядження. Ваша дружина — бойовий товариш чи берегиня домашнього вогнища?

Мені здається, що сфера кіновиробництва у всіх його проявах — від продюсування до акторства — не зовсім жіноча, а то й сімейна справа. Тому такими недовговічними бувають шлюби між акторами та режисерами. Моя Наталя — неординарна і творча особистість, ми певний час працювали разом. Та поки вона займається домом і сім'єю. Хоча розумію, що це ненадовго.

 

Коли ви зможете сказати — чи, можливо, вже сказали « Я отримав свого персонального «Оскара»— я успішний!?»Що для вас є критерієм успіху — професійного і особистого?

У кожному кіно головний актор має свою «ціль» і «надціль». Перше — це те, чого він досягає, друге — чого не досягає. Та інколи самою ціллю стає крокування до неї. Я хочу, щоб моє життя і було такою ціллю. Хочеться, щоб моя творчість, хоча б трохи сприяла формуванню позитивного іміджу України, її правильній кіноформі, самоідентифікації. Хочеться змити весь цей чорний попіл розчарувань і безнадії з українського кіно.

 

Чи буває в одного із найуспішніших українських режисерів вільний час і як ви заповнюєте його?

Вільний час у мене ділиться пропорційно між моєю сім'єю і моєю потребою час від часу побути на самоті. Їдучи до вас на інтерв'ю, я два дні провів у своїй рідній Верховині. Гуляв по лісу, слухав балачки місцевих...Розумію, що повертаюсь до роботи з купою енергії і свіжих думок.

 

Про що б ви хотіли, щоб ми вас запитали, а ми цього не зробили?

Ви б мали поставити улюблене питання всіх українських журналістів - «Яка доля українського кіно?» (трагікомічним тоном — авт.). І я б на нього відповів ось що: «Українське кіно — це наче малюк, якого не лише залишили у сиротинці, але ще й, до того, вихователі-садисти — як у поганому кіно - не дають йому можливості зробити перші кроки. Він непевно зводиться на ніжки, але його штовхають і звинувачують у бездарності. Але він талановитий! В нього лишень варто повірити і просто не перешкоджати прямувати до своїх зірок. Нехай навіть і через терни».

 

ТОП-5 фільмів, які необхідно побачити кожному від Любомира Левицького

 

1.«Зелена миля» Ф. Дарабонта

2.«Форест Гамп» Р. Земескіса

3.«Спіймай мене, якщо можеш» С. Спілберга

4.«Великий Куш» Г. Річчі

5. «Список Шиндлера» С.Спілберга

 

П.С. Ну і «Трансформери», звісно (сміється — авт.)

 

Дмитро Ступка, актор: « З Любомиром ми познайомились давно, на зйомках реклами. Потім було декілька кастингів на різні проекти, де бачились і впізнавали один одного. Любомир запросив мене на кастинг «Тіней незабутих предків» і... Це було щось! Він безумовно талановитий режисер, який вміє знайти підхід як до кожного із акторів, так і до процесу зйомок в цілому. Наприклад, коли ми знімали страшні і моторошні сцени, він вмикав спеціально підібрану музику. І нам було справді лячно... Я пишаюсь тим, що ми товаришуємо і поза знімальним майданчиком».

 

Наталія Левицька, дружина: «Мій чоловік — надзвичайно амбіційний і неймовірний. І,наче, притягує до себе дива: ми познайомились на перегляді фільму «Американський пиріг. Весілля» і через чотири роки одружились в цей день. А 11 років тому на Майдані Незалежності він якось впевнено сказав: «Буду режисером!». І так сталось! Але зворотній бік цієї неймовірної легкості буття — титанічна праця. Він постійно працює над собою. Любомир — унікальний тато. Усмішка на обличчі нашого Захарчика — для нього все!»

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 Бізнес партнери